Получайте ВПраве
на Ваш E-mail:

*100% защита данных

Вы находитесь: Главная » Авторские блоги, Последнее на ВПраве » Радість і біль часу



style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-8862120308250256"
data-ad-slot="1074248304"
data-ad-format="auto">

war42Маленька війна на теренах великого світу.

Маленька драма і маленька смерть.

Скільки їх було? Скільки їх ще буде?

Скількох героїв незаслужено забудуть покоління,

і скількох не героїв будуть пам’ятати,

хоча вони цього не заслужили?

Олексій Пехов

«День був сонячний, такий день, коли можна зайти за ріг будинку, сховатися від вітру, притиснутися спиною до трохи зігрітої сонцем стіни і відчути всім серцем радість приходу весни і тепла... Стояти, мружитися і посміхатися», — ділиться своїми світовідчуваннями Єлець Олег.

…Час вливається в людину джерельною водою, але незабаром випаровується, зникає, а людина залишається... Особистість є, а час її безслідно зник. Де він? Ось людина, вона дихає, вона мислить, вона плаче, а той єдиний, особливий, тільки з нею пов'язаний час, минув. І людина залишається ...

Олег Анатолійович – Герой Радянського Союзу, майор у відставці, Заслужений працівник металургійної промисловості України, трудовий стаж якого складає більше п’ятдесяти років, ентузіаст, але, в першу чергу, він — представник сильної половини людства, той, кого ми з гордістю називаємо Захисником Вітчизни, поділився власними радістю і болем часу.

«Сьогодні головна радість, яку подарував мені час, — це мій єдиний онук. Великим задоволенням є хвилини, проведені з ним. І взагалі, скажу, що хочу жити повним життям, не дивлячись на визначену долю». Час залишив Олегу Анатолійовичу і спогади, які жодна людина не може контролювати: «Ми не владні над ними, а навпаки».

Він щиро і охоче поділився моментами свого життя, які приносили йому і радість, і біль. «Ніхто не пам'ятає своє життя в точній хронологічній послідовності, тому я намагаюся зібрати шматочки в ціле, згадуючи минуле. Взагалі, слід було б сказати про це раніше, якими б не були спогади, свої ж називаю «маленькими начерками минулого», змушують бажати жити далі, триматися за життя», — ділиться мудрістю Олег Анатолійович.

«Служив в армії на іподромі Капустін Яр . Закінчив Запорізький машинно-будівельний інститут . Проходив переддипломну практику з Юрієм Гагаріним, працював на космодромі, де займав посаду механіка військово-будівельної дільниці . Потім трудився інженером-конструктором на заводах «Комунар » і « Запоріжсталь». О, життя цікаве і насичене! А яким же спортсменом я був! Кажуть, найважливішою заслугою ентузіастів радянського періоду є те, що спорт живий і зараз. Не можу не погодитися з цим твердженням» , — розповідає Олег Анатолійович.

Мій співрозмовник зазначив, що життя — це не лише простір, на якому ми розміщуємо себе, як нам зручніше. «Військова служба, робота на підприємствах і заводах, заняття спортом (кульова стрільба) — це солідний шар пов'язаних між собою вражень, з яких складалося моє минуле, і на якому стоїть справжнє. Я не жалкую про якусь мить мого часу, адже життя цікаве й насичене, наповнене радістю і болем, незабутніми враженнями та найрізноманітнішими сюрпризами».

Ніщо не забувається назовсім. Але нехай повертається тільки радість часу , а біль — залишається позаду і не засліплює наше сьогодення.

Наталія ГордибакінаВПраве



style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-8862120308250256"
data-ad-slot="3888113903"
data-ad-format="auto">

.

Похожие записи на ВПраве

Оставьте ваш комментарий


© 2016 ВПраве · Все права на материалы, размещенные на www.inlegal.com.ua, охраняются в соответствии с законодательством Украины. При цитировании и использовании любых материалов ссылка на www.inlegal.com.ua обязательна. При цитировании и использовании в интернете активная индексируемая гиперссылка на www.inlegal.com.ua обязательна.