Получайте ВПраве
на Ваш E-mail:

*100% защита данных

Вы находитесь: Главная » Последнее на ВПраве, Правовой Ликбез » Чи є можливим врегулювання трудових відносин в зоні проведення АТО?



style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-8862120308250256"
data-ad-slot="1074248304"
data-ad-format="auto">

 19575_bigЖителі Луганської та Донецької областей масово покидають свої будинки. Але не кожен знає, з якими труднощами стикаються вони, покидаючи роботу.

Якщо доводиться залишати зону проведення АТО, працівникам надається відпустка: оплачувана чи без збереження заробітної плати.

Мінімальний термін щорічної оплачуваної відпустки складає 24 календарних дні. Окремим категоріям працівників встановлені більш тривалі відпустки. Без збереження заробітної плати відпустки надаються в обов'язковому порядку у випадках, передбачених ст.25 закону «Про відпустки». Наприклад, пенсіонерам за віком або інвалідам III групи — до 30, одиноким матері або батьку — до 14 календарних днів. На практиці найчастіше зустрічаються випадки надання відпустки без збереження заробітної плати за сімейними або іншими обставинами згідно ст.26 закону «Про відпустки». Але термін такої відпустки в будь-якому випадку не може перевищувати 15 календарних днів на рік.

Будь-який вид відпустки має тимчасові обмеження.  Надаючи відпустку, ні роботодавець, ні працівник не можуть заздалегідь знати, чи співпаде його закінчення з завершенням АТО в їхньому місті.

Проблему можна було б вирішити, виходячи з поняття «простій», визначення якого міститься в ч.1 ст.34 Кодексу законів про працю.

«Простій — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами».

У цьому визначенні є один позитивний момент — поняття «простій» не містить вичерпного переліку обставин, які можуть призвести до зупинки роботи.Значить, під «іншими обставинами», про яких згадується в ч.1 ст.34 КЗпП, можна розуміти і проведення АТО.

На жаль, припинення роботи у порядку простою має не зовсім сприятливі правові наслідки як для працівників, так і для роботодавців. Так, згідно ч.2 ст.34 КЗпП «у разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця ».

Для підприємства ж додатковим негативним моментом стане оплата праці такого працівника за весь час простою з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) »(ч.1 ст.113 КЗпП Природно, що вихід із ситуації слід шукати в удосконаленні законодавства.Наприклад, у проекті Трудового кодексу (№1108) зберігається можливість у разі простою тимчасово перевести працівника на інше підприємство без обмеження терміну і прив'язки до тієї ж місцевості.

У разі простою підприємства ст.101 проекту дозволяє надавати відпустку без збереження зарплати або з частковим її збереженням на строк до 2 місяців. Якщо ж мова йде про бажання працівника скористатися відпусткою без збереження зарплати за сімейними або іншими обставинами, то ст.200 проекту збільшує можливий термін відпустки до 3 місяців. Проект ТК (ст.234), як і чинний КЗпП, встановлює оплату за час простою не з вини працівника на рівні 2/3 від тарифного розряду (посадового окладу).

В проведенні АТО провини працівника та підприємства немає. Бізнес в Луганській та Донецькій областях сьогодні не просто зазнає труднощів, більш ніж половина підприємств повністю припинили роботу.Тому офіційно вводити простий і платити 2/3 окладу працівника, незважаючи на відсутність самої можливості працювати, невигідно жодному підприємству.

Після завершення АТО першочерговим завданням для кожного підприємства стане відновлення його господарської діяльності.

Заповнення прогалин у трудовому законодавстві у зв'язку з проведенням АТО повинно здійснюватися в два етапи:

— розробка законодавчих актів, які вже зараз необхідні для регулювання трудових відносин в зоні проведення АТО; — розробка правових актів для запобігання повторення нинішньої ситуації в інших регіонах України, які також мають стати частиною законодавства, спрямованого на відновлення економіки Луганської та Донецької областей.

В ст.26 закону «Про відпустки» необхідно передбачити, що «підприємства будь-якої форми власності в Луганській та Донецькій областях зобов'язані надати відпустку без збереження заробітної плати за заявою працівника у зв'язку з проведенням АТО на невизначений термін. Повернення до виконання трудових обов'язків і закінчення такої відпустки визначається на підставі заяви працівника ». Це дозволить працівникам, які вичерпали законодавчу можливість для переривання роботи (використовували всі можливі відпустки), покинути зону проведення АТО в найкоротший термін.

У той же час не всі люди можуть звільнитися і тимчасово виїхати в інший регіон.  Можливість скористатися відпусткою без збереження зарплати без обмеження тривалості такої відпустки необхідно перш за все тому, що неможливо передбачити точні терміни закінчення АТО. Разом з тим на рівні закону слід передбачити, що в разі продовження трудової діяльності під час проведення АТО із зарплати працівника утримується єдиний соціальний внесок у розмірі 0,5%, а ставку єдиного соціального внеску з фонду оплати праці слід знизити до 7%. Необхідність даної норми обумовлена ​​тим, що, незважаючи на військові дії, окремі підприємства продовжують працювати, хай і в максимально скороченому режимі. І ці підприємства повинні вже тепер випробовувати хоча б якісь кроки з боку держави в бік поліпшення роботи і життя в зоні проведення АТО.

Бажано вже зараз встановити на законодавчому рівні надбавки до зарплат медичних працівників, працівників пожежної та інших екстрених служб, що виконують свої функції в зоні проведення АТО.

На другому етапі, після завершення АТО, слід розробити кілька законопроектів, які будуть спрямовані як на відновлення економіки Донбасу, так і на максимальне запобігання тих труднощів, з якими стикаються люди тепер.

Відповідно, слід передбачити і право самого роботодавця приймати рішення про тимчасове припинення роботи підприємства і відправляти працівників у відпустки без збереження зарплат на період вимушеного простою, не чекаючи заяви від кожного працівника. При цьому норму, яка зобов'язує виплачувати зарплату в розмірі не нижче 2/3 тарифної ставки (окладу), в разі простою не з вини працівника і не з вини роботодавця, із законодавства необхідно виключити. Крім того, закон «Про зайнятість населення» слід доповнити нормою, яка зобов'язує будь-який центр зайнятості, до якого звернеться житель, змушений покинути зону військових дій або техногенної катастрофи, видати тимчасове свідоцтво про право на працевлаштування. Цей документ замінить трудову книжку і дозволить офіційно працевлаштуватися на іншому місці. Причому таке свідоцтво має видаватися як тим працівникам, які звільнилися, так і тим, які оформили відпустку без збереження зарплати з невизначеним строком або ж не встигли зробити ні першого, ні другого через загрозу свого життя.

Марина Листопадська, ВПраве



style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-8862120308250256"
data-ad-slot="3888113903"
data-ad-format="auto">

.

Похожие записи на ВПраве

Оставьте ваш комментарий


© 2016 ВПраве · Все права на материалы, размещенные на www.inlegal.com.ua, охраняются в соответствии с законодательством Украины. При цитировании и использовании любых материалов ссылка на www.inlegal.com.ua обязательна. При цитировании и использовании в интернете активная индексируемая гиперссылка на www.inlegal.com.ua обязательна.