Получайте ВПраве
на Ваш E-mail:

*100% защита данных

Вы находитесь: Главная » Правовой Ликбез, Семейное право » Особливості та порядок встановлення батьківства



style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-8862120308250256"
data-ad-slot="1074248304"
data-ad-format="auto">

Стосунки між батьками та дітьми можуть мати духовний, мо­ральний, особистий або майновий характер. Права та обов’язки, що виникають у батьків і дітей, є взаємними. Підставою виник­нення взаємних прав та обов’язків батьків і дітей є кровне спорід­нення, походження дітей від своїх батьків.

 

Батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов’язки. Згідно зі ст. 121 СК України права та обо­в’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні ди­тини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Отже, юридичною підставою відносин між батьками та дітьми є кровне походження дітей від певних осіб (матері та батька), яке засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому нормами СК України.

 

Сама наявність фактичного складу, який утворюється сукупністю двох юридичних фактів: події — народження дити­ни та дії — реєстрації народження органом реєстрації актів ци­вільного стану, є підставою виникнення правовідносин між діть­ми та їх батьками. 

 

Реєстрація народження дитини провадиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Народження дитини повинно бути зареєстроване не пізніше одного місяця з дня народження дитини. Реєстрація на­родження дитини провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою. У разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження реєстрація здійснюється за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, у якому народилася ди­тина або в якому на цей час вона перебуває.

 

Для реєстрації народження дитини до органів РАЦС пред’яв­ляються певні документи, а саме: довідка медичної установи про народження дитини та документи, що посвідчують особу батьків (одного з них). Крім того, залежно від порядку визначення походження дитини від певного батька, також пред’являються свідоцтво про шлюб, або заява батька (спільна заява батьків) про визнання батьківства, або судове рішення про визнання батьків­ства.

На підставі реєстрації народження дитини видається свідоц­тво про народження, в якому засвідчується походження дитини від вказаних у ньому батьків (одного з батьків).

 

Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою

Порядок визначення походження дитини залежить, перш за все, від того, перебувають батьки дитини у шлюбі між собою чи ні. Майже не викликає питань визначення походження дитини, коли вона народжується жінкою, яка перебуває у шлюбі, зареєст­рованому у встановленому законом порядку. В ч. 1 ст. 122 СК за­кріплена загальна презумпція щодо визначення походження ди­тини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою. Так, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, вважається такою, яка походить від подружжя. При цьому мати дитини не повинна надавати доказів походження дитини від свого чоловіка, а останній — доводити своє батьківство. Сама наявність шлюбу між матір’ю дитини та чоловіком є доказом походження дитини від цього чоловіка. Батько й мати, які перебувають у шлюбі, запи­суються батьками дитини в Книзі реєстрації актів про народжен­ня за заявою будь-кого з них. Якщо ж мати дитини, яка перебу­ває у зареєстрованому шлюбі, під час реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини, і у зв’язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народ­ження дитини, то її прохання може бути задоволене лише за на­явності спільної заяви самої матері та її чоловіка про невизнан­ня його батьком дитини.

 

Факт перебування жінки у шлюбі встановлюється, як прави­ло, на момент народження дитини. Однак, якщо на момент на­родження дитини жінка не перебуває у шлюбі (наприклад, її чо­ловік помер до народження дитини або шлюб визнаний не­дійсним), при визначенні батьківства юридичне значення має факт зачаття дитини у шлюбі.

 

 Статтею 124 СК України передбачено, якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації по­вторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що бать­ком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі. Батьківство ж попереднього чоловіка може бути визначене наступним чином:

— у добровільному порядку при подачі до органу реєстрації цивільного стану спільної заяви попереднього чоловіка та чоло­віка у повторному шлюбі;

— у примусовому порядку за наявності судового рішення про визначення батьківства попереднього чоловіка.

 

Визначення походження дитини від батька, матері при штуч­ному заплідненні та імплантації зародка регулюється ст. 123 СК України. Виходячи з того, що у спільній заяві-зобов’язанні под­ружжя бере на себе рівні права і обов’язки батьків з виховання і утримання майбутньої дитини, у разі застосування до них ліку­вальних програм допоміжних репродуктивних технологій вони обоє записуються батьками дитини. При цьому один із них може усвідомлювати, що він не є біологічним батьком (матір’ю) народ­женої дитини. Так, у разі штучного запліднення дружини, прове­деного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною. Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імпланто­вано до організму його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя. У разі ж імплантації до організму іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подруж­жя. У разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям, реєстрація народження провадить­ся за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. При цьому одночасно з документом, що підтверджує факт народження ди­тини цією жінкою, подається посвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. В графі «Для відмі­ток» робиться відповідний запис: матір’ю дитини згідно з медич­ним свідоцтвом про народження форми № 103/0-95 є грома­дянка (прізвище, ім’я, по батькові).

 

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.

Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодавство України не передбачає різниці між дітьми, батьки яких перебувають у шлюбі між собою, та дітьми, народженими матір’ю, яка не перебуває у шлюбі. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Існує лише різний порядок визначення походження ди­тини.

 

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, може відбуватися:

— за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК України);

— у судовому порядку (ст. 128 СК України).

 

Отже, законодавець закріплює два порядки визначення поход­ження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

— добровільний;

— судовий.

 

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір’ю та батьком дитини (ст. 126 СК України) свідчить про добровільність їх рішення. Й тому реє­страція походження дитини проводиться в органах реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зок­рема судового розгляду. Така заява може бути подана вказаними особами до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов’язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківства через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов’язковою умовою у цих випадках є нотаріальне за­свідчення заяви або повноважень представника.

 

Право на визнан­ня себе батьком (матір’ю) дитини не обмежується віковим кри­терієм. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини по­дана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнь­ого про запис його батьком дитини. Така конструкція ч. 2 ст. 126 СК України дозволяє зробити висновок, що повідомлення відпо­відних осіб про запис неповнолітньої особи матір’ю дитини зако­нодавством не передбачений. Необхідність повідомлення вказа­них осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зу­мовлена тим, що згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини, може бути нада­на повна цивільна дієздатність.

 

Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини.

 

Однак, одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів РАЦС спільної заяви матери дитини та чоловіка, якій вва­жає себе батьком цієї дитини.

 

До 1 липня 2010 року Сімейний кодекс України містив норму про те, що чоловік, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини й вва­жав себе батьком цієї дитини (ст. 127 СК України), міг подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини за наявності однієї з наступних обставин:

— мати дитини померла;

— мати дитини оголошена померлою відповідно до ст. 46 ЦК України;

— мати дитини визнана недієздатною відповідно до ст. 39 ЦК України;

— мати дитини визнана безвісно відсутньою відповідно до ст. 43 ЦК України;

— мати дитини позбавлена батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України;

— мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не виявляє про неї материнської турботи та піклування.

 

Єдиною умовою прийняття заяви чоловіка, який вважає себе батьком дитини, у всіх цих випадках був запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень за прізвищем матері, а ім’я та по бать­кові батька дитини – за вказівкою матері. Іншими словами, запис про батька дитини не мав правової підстави, тобто не ґрунтувався ні на заяві іншого чоловіка, ні на рішенні суду. Отже, у чоловіка, який подавав заяву про визнання себе батьком дитини, не мав суперечності інтересу з іншою особою.

На теперішній час стаття 127 виключена з Сімейного кодексу України.

 

Визначення батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК Украї­ни) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство встановлюються в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дити­ни й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється.

Підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дити­ни від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України).

 

Визнання батьківства в суді здійснюється у порядку позовно­го провадження. Позов про визнання батьківства може бути по­даний матір’ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства.

 

Як вже зазначалося, позов про визнання батьківства може по­дати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його батьківство не визнається (оспорюється) матір’ю дитини або іншими особами. Визнання батьківства в судовому порядку мож­ливе також лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері.

 

У судовому порядку можуть також встановлюватися факт батьківства (материнства) та факт визнання батьківства. Ці спра­ви розглядаються за правилами окремого провадження.

 

Встановлення факту батьківства в судовому порядку відрізняється від визнання батьківства за рішенням суду за на­ступними критеріями:

— відсутність спору щодо батьківства дитини;

— смерть фактичного батька дитини;

— час народження дитини.

 

У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішен­ням суду (ст. 130 СК України). Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок ма­тері дитини. Заяву про встановлення факту батьківства можуть подавати ті ж самі особи, які мають право пред’являти позов про визнання батьківства, крім, звичайно, особи, яка вважає себе бать­ком дитини.

 

За рішенням суду може також бути встановлений й факт ма­теринства (ст. 132 СК України). Умовами розгляду заяви про вста­новлення факту материнства є:

смерть жінки;

— за життя ця жінка вважала себе матір’ю дитини;

відсутність спору щодо материнства цієї жінки;

— у Книзі реєстрації народжень вчинено запис про матір ди­тини за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представ­ника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина.

 

Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка ут­римує та виховує дитину. У разі досягнення дитиною повноліття вона також може подати таку заяву до суду.



style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-8862120308250256"
data-ad-slot="3888113903"
data-ad-format="auto">

.

Похожие записи на ВПраве

2 Комментариев

  1. Дуже цікава і розгорнута стаття. Хто скаже актуальна чи це стаття від 2012 зараз?

  2. Виталий Виталий:

    Актуальна, Олександре.

Оставьте ваш комментарий


© 2016 ВПраве · Все права на материалы, размещенные на www.inlegal.com.ua, охраняются в соответствии с законодательством Украины. При цитировании и использовании любых материалов ссылка на www.inlegal.com.ua обязательна. При цитировании и использовании в интернете активная индексируемая гиперссылка на www.inlegal.com.ua обязательна.