Получайте ВПраве
на Ваш E-mail:

*100% защита данных

Вы находитесь: Главная » Голоса Майдана, Последнее на ВПраве, Разное » «Майдан — це було найбезпечніше місце у Києві»



style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-8862120308250256"
data-ad-slot="1074248304"
data-ad-format="auto">

Ця розмова мала б відбутися на одному з запорізьких Майданів. Кілька днів тому я видзвонювала Андрія під час мітингу, ми майже зустрілись біля ОДА, однак його – одного з активістів «Самооборони», — покликали зустріти тітушок у сусідніх дворах, і розмова не відбулася.

Зараз ми говоримо вже в кабінеті (моєму кабінеті) запорізької ОДТРК, і я дуже сподіваюсь, що колеги не перервуть розмову. Андрію є що розповісти: він, журналіст запорізької газети «МИГ» Андрій Безрук, 19-21 лютого, тобто в найгарячіші і найсмертельніші дні, був в Києві на Майдані.

140218-maydan— Давай почнемо з того, коли ти вирішив поїхати в Київ. Яке це було число?

— Вирішив поїхати в Київ і взагалі побачити все те, що… ЗМІ з різною тональністю писали впродовж трьох місяців, я… десь в середині січня, коли на Майдані з`явились перші вбиті герої. Ну, я просто розумів, що це історичний злам Незалежної України, там варто бути.

В минулий вівторок, 18 лютого, коли я зайшов в інтернет і побачив, що там відбувається просто бійня, у столиці, я… якось так спонтанно, через годину у мене вже був квиток на потяг до Києва…

— Потягом? Я ще думала, як ти їхав.

— Так, потягом, звичайно. І я… ну, звичайно, всіх – і колег, і батьків поставив… ну сказав їм що я їду до столиці, тому що зараз неможливо просто сидіти вдома коли таке відбувається. І, власне, в той же день, у вівторок, зібрав речі і ввечері потягом виїхав до столиці.

Звичайно, поки їхав, наслухався і начитався багато повідомлень від колег, друзів, які… у мене не було доступу до інформації, а вони мені так телефонували, казали, що Київ вже й закрите місто, і в ньому оголошено військовий стан, і взагалі всіх розвертають. Тобто до столиці наче неможливо доїхати. Звичайно, думки тоді були цікаві. Тому що – ну, як. В паніку не впадав, розумів, що потяги поки не зупиняють і не відправляють від столиці. Це стосувалось… окремі траси просто перекривали, як мені потім розказали хлопці на Майдані.

Ну і власне, вранці у столицю вже прибув. О сьомій двадцять, здається. Звичайно… це ж якраз день, коли метро було зачинене в столиці. Люди там просто був такий шалений натовп в тролейбусах, яким я їхав до друзів на квартиру. І звичайно всі розмови були тільки про те, що відбувалось у вівторок. І судячи з розмов там відбувалось щось дуже жахливе, тому що… ось, яскравий епізод коли я вже їхав на Майдан, у середу, 19 лютого. І поряд зі мною стояли пенсіонери, які везли з собою дві пари автомобільних шин. Тому що те, що відбулось у вівторок, всіх буквально зачепило хоч якось. Навіть ті, які до цього… кияни, які були більш так апатичного складу характеру. Власне, так я потрапив на Майдан у столиці на три дні. Був на Майдані 19, 20 і 21 лютого.

— Розкажи, як ти пробирався до Майдану? Оскільки я знаю, що навіть це було проблематично – пройти повз тітушок, снайперів і так далі.

— Ну, як. Скажімо так… по-перше, зараз дуже багато з’явилось «героїв», у лапках, Майдану. Скажу що я особисто поранених не виносив, бруківку не колов і шини не підносив. Я лише виконував свої журналістські обов’язки. Тобто я дивився, я спілкувався, я якось хотів зрозуміти взагалі… в епіцентрі подій що відбувається і який подальший план.

На Майдан пробирався… ну мені якраз було дуже зручно добиратись. Там де я жив, це десь близько чотирьох зупинок тролейбусних до… ну там бульвар Лесі Українки, тобто там не дуже далеко від Майдану Незалежності.

Я не знаю як з приводу інших виходів з Майдану, які, як мені казали, перекривались у середу. Я у середу вранці туди зайшов… ну якраз з боку Бессарабського ринку. Там було все відкрито, тобто блокпостів не було виставлено. Єдине що, я якраз… тільки коли підходив до першої барикади, центральної такої КПП так би мовити, якраз впритул до мене стояв отряд Самооборони Майдану. Десь тридцять людей, які йшли поспілкуватись з даїшниками про те, щоб даїшники пропускали машини, які хотіли допомогти, які везли активістам Майдану ліки, продукти й таке інше. Тому що пролунала така інформація, що наче даїшники їх завертають, щоб вони не їхали сюди.

Я так попав, що я з ними пройшовся до цих людей з жезлами, які так трішки… напряглись, коли до них підійшло середньовічне військо з щитами та дринами. Але до честі хлопців, самооборонців – вони дуже м’яко, але жорстко у той же час попрохали даїшників пропускати все ж автомобілі. І вони виправдовувались що ми, власне, нікого й не зупиняємо, ми тут регулюємо дорожній рух.

І цей якраз… перші хвилини, коли я побачив, що реально на Майдані панує… просто… не знаю як описати. Просто нереальна самоорганізація. Тобто там і військова дисципліна, і обов’язки, які всі розподілені між учасниками протесту. Тобто – хто на кухні, хто лікарям допомагає, хто підносить і коле бруківку. Це був дійсно такий аншлаг, коли я дійсно бачив, як жінки літні приходили, кололи ту бруківку, насипали у мішки, передавали чоловікам, чоловіки несли її на барикади.

Дійсно, розумієш, як би пафосно це не звучало, що це… якесь народження нової нації. Без примусу зверху, без бюрократії, люди самі йшли, приносили що могли і ще й питали – що ще вам потрібно, хлопці, аби ви тут вистояли.

Це з приводу середи. Просто було багато таких епізодів окремих, я навіть не можу цілісну картину у своїй голові вибудувати. Тому що, з одного боку – середа, коли ще ВВшники та «Беркут» стояли, намагались ще відтіснити протестуючих і займали десь половину Майдану Незалежності, і коли я бачив, як їх там закидували тією ж бруківкою, кидали в них коктейлі Молотова, і… слід зазначити – ВВшники відповідали тим самим. Тобто вони також…

— Коктейлі?

- Ні, каміння, бруківку кидали. Підтягувався один там водомет, який поливав протестувальників, які стояли на барикадах. Але взагалі, як не парадоксально це звучить, Майдан дійсно – це було найбезпечніше місце в Києві.

Тому що багато було історій з тітушками так званими, які в районах столиці чудили такі речі, що… Згадати ту ж історію з журналістом «Вестей», якого просто… зупинили таксі, його там побили, вистрілили в живіт, і просто він там помер.

Тоді ти розумієш, що Майдан Незалежності – це справді така дуже міцна фортеця людського духу, людського такого спротиву в найвищому сенсі.

— Давай згадаєм, з ким ти спілкувався в середу? Після того, як пройшовся з Самообороною.

— Першим поспілкувався якраз з хлопцем з Самооборони. Він сам був… з Івано-Франківська. Він будівельник, звали його Володя. Він розповідав, як у них в Івано-Франківську люди дуже швидко зрозуміли, чим пахне. І просто вийшли на вулицю і буквально за одну ніч захопили і МВС, і Прокуратуру і СБУ їхнє обласне. Я йому, в свою чергу, розповідав, як у нас з цим важко у Запоріжжі, тому що багато стереотипів, комплексів, ну і взагалі – пасивність людей. Одразу зазначу, що я з ним спілкувався російською, він мені відповідав українською, і в нас не було ніяких проблем з порозумінням. Тому оці балачки про, мовляв… Майдан переміг і тепер усіх російськомовних мешканців будуть на ножі просто ставити – це я не знаю навіть, як люди такому можуть довіряти. Тому що і Львів вчора показав, коли журналісти спілкувались російською, тому я, власне, сьогодні, спілкуюсь українською (сміється), щоб якийсь знак солідарності з нашими побратимами західними.

Повертаючись до того дня…

— До Володі.

— Так, до Володі. Ми пройшлися, власне, вглиб Майдану. Звичайно, це цікаво було – обійти усі палатки, подивитись там лютий креатив. Те що люди, які лозунги вони пишуть. Які плакати виставляють – і політичні, з цитатами із рок-пісень, що мене взагалі…

Взагалі, всі три дні на Майдані я чув з усіх автомобілей, які там були поряд і якими підвозились там ліки, продукти й таке інше, і в усіх – якщо не новини того ж Громадського Радіо, або інших ЗМІ яким варто довіряти, то там, власне, три автори, пісні яких лунали там звідусіль: це Вакарчук, Цой і Шевчук. Тобто… це таке, знаєте, як «штріхі к партрєту».

Спілкувався я також з чоловіком… він з Тернополя. Нажаль, забув як його звали. Він стояв з перемотаною головою. Я підійшов просто спитати, де він отримав поранення, і що взагалі було. Виявилось, що у вівторок – тоді, коли тітушки разом з «Беркутом» просто гасили всіх підряд, коли мирний марш відійшов до Верховної Ради і в Маріїнському парку були такі заворушення, його тітушки якраз піймали і хотіли… ну типу того щоб в полон взяти. Його вже відтащили, били скажено, і якби не два чи три народні депутати опозиційні, які вже на останніх хвилинах, як він розповідав, його відбили, можливо, там би щось по страшніше було, ніж з козаком Гаврилюком, якого взяв у полон «Беркут». До речі…

81502

— Ти з ним спілкувався.

— Дяка Богові, так, що я поспілкувався з Михайлом Гаврилюком. Дійсно, дуже харизматична особистість, ну і як пацан він класний (сміється). Ну це вже було наступного дня, я цілком випадково його побачив. Його зараз вже вся Україна впізнає, його профіль. Він стояв з перебитим носом, там вже десь, на барикадах. Отримав на горіхи від спецназу. Ну і користуючись моментом, також я зателефонував своїй одногрупниці, тому що знав, що зараз всі жінки по ньому просто втрачають розум. І відволік його від нагальних справ. Він там хлопцям розповідав якусь бойову стратегію наступу. Я підійшов, вибачився, сказав що тут з Запоріжжя телефонують і дуже хочуть буквально пару слів вам… Він змовчав, але судячи по реакції, в нього вже дуже багато прихильниць, які його відволікають від загальніших справ. В п’ятницю до речі також його бачив, він ходив у козацьких обладунках, і казав комусь, що – я приїхав воювати, а не фотографуватись.

Але він вислухав все, що наговорила йому моя одногрупниця. Сказав, що – Запоріжжя тримайтесь, мовляв, ми скоро… Майдан розшириться на всю Україну, і оті потаскухи, які захищали владу і чомусь кажуть, що вони і є козаками (маючи на увазі деяких представників Запоріжжя), що мовляв ми скоро з ними проведемо цікаву бесіду.

Так. З ким ще… Ну і звичайно, коли в середу побачив що попереду мене іде Юрій Луценко і тягне шини на допомогу тим хто стоїть на барикадах, звичайно, неможливо було такий момент впустити. Я підійшов, поспілкувався. Він також розписав план дій в Запоріжжі. Звернув увагу на те, що найголовніше – це треба інформувати населення, тому що багато стереотипів, і багато хто думає, що це заколот якихось бандерівців, які спустились з Говерли. Насправді це анти кримінальне повстання людей, які не хочуть «іти в общак».

На тому день той закінчився.

— Як добирався додому?

— Також тролейбусом. З транспортом жодних проблем не було.

— Я пам’ятаю, ти писав про тітушок, яких зустрів…

— Це вже було іншого дня. Взагалі, четвер – це, звичайно, був скажений день. 20 лютого, коли… я приїхав на Майдан близько десятої ранку, зі сцени казали, що зараз нараховують близько 30 трупів вже, загиблих людей. Я стояв, коли спілкувався телефоном з запорізькими друзями, було дуже багато дзвінків, і деякі мої колеги так жорстко мені казали, що – давай, все кидай, їдь на вокзал, бери квиток і повертайся до міста.

Ну я на словах пообіцяв, але звичайно зробив по-своєму. Я розумів, що зараз поїхати – це просто не по-журналістські.

І коли стоїш, розмовляєш по телефону, а біля тебе там просто кавалькада поранених, яких виносять з різними пораненнями. І швидкі, які просто… такий конвеєр швидких був. Машини не встигали змінювати одне одну.

Звичайно, Майдан зараз, і тоді – там на таких емоціях всі люди були… В певні моменти мені казали не фотографувати, наприклад, коли бачив, як розливали у пляшки бензин для коктейлів Молотова, або журналістів виганяли з проходу біля Будинку Профспілок, щоб ми не заважали проїзду швидких. Там, звичайно, як на війні… рахунок ішов просто на хвилини. Щоб не заважати врятовувати важко поранених.

Це вже я потім, коли доліз до інтернету, прочитав, що там було… літали кулі, і взагалі було дуже небезпечно. Я пройшовся якраз до Грушевського з Майдану. Там такий невеличкий крюк. Там хлопці з Самооборони не пускали далі. Була абсолютно така пуста вулиця, тому що казали – тут працюють снайпери і вони валять всіх просто: медиків, журналістів, взагалі усіх. Тоді я зрозумів, що реально тут гаряче.

Піднявся потім до барикад з боку Європейської площі. Там масово почали палити шини, щоб побільше диму було, щоб снайпери не могли точно прицілюватись. Але коли спілкувався з одним з хлопців, він якраз показав мені на готель «Україна» — це мабуть найвисотніша будівля на Майдані, і там з сьомого або восьмого поверху дійсно був ствол, і людина якась в шоломі дійсно по рації з кимось вела перемовини.

Це справа від нас, а ще казали що прямо по центру від барикад дві будівлі. Під ними стояли спецназівці, а зверху – начебто, — їх прикривали снайпери, щоб не підходили ближче протестувальники.

Як снайпери вбивали людей, я не був там, не бачив. Саме те, що… усі відео, які зараз гуляють інтернетом і ставлять в новини. Просто бачив лише як виносили поранених.

Тоді десь до третьої дня я там побув, потів поїхав додому, і через дві години знову повернувся на Майдан, знову піднявся до Інститутської, і хлопець мені каже – мовляв, тут якось, давай не дуже…

3_snayper— Снайпери?

— …рівно ходи, тому що, так, снайпери все ж працюють в готелі «Україна» сидять. Я з ним поспілкувався, мовляв, чи досі стріляють? Бо вже сутеніло, і було трішки краще було видно усіх людей. Він сказав, що буквально годину тому перед нашою розмовою, десь в 10 метрах від нас хлопця підстрелили, і підстрелили також волонтери, який його кинувся відтягувати звідтіля.

Такі були справи.

З запоріжцями на Майдані я вже в останній день побачився, в п’ятницю, 21 лютого. Запорізька палатка також згоріла під час так званої «Антитерористичної операції», в ніч з вівторка на середу. І вони зараз ділять одну палатку з Кіровограду.

Поспілкувався з двома хлопцями. По ним видно, що вони кожної ночі ідуть на фронт. І емоції зашкалюють… звичайно, там без алкоголю вже неможливо. Як мені пояснив старший по запорізькій палатці, Геннадій Грудєв (він сам працював охоронцем в Запоріжжі, але коли все почалося, він десь з січня там в Києві, на Майдані). Він пояснив, що – зрозумій нас правильно, коли там бачиш, як просто… відірвані руки, вибиті очі, розколоті черепи, то вже неможливо не випити, щоб хоч якось заспокоїтись. Це, звичайно, всі, хто був на передовій – такий досвід у всіх.

— 21-го – це вже був день, коли почався відступ «Беркуту», ВВшників і так далі. Це було якось помітно на Майдані, чи це тільки постфактум уже зрозуміли?

— Було помітно ще у четвер. Тому що в середу ще вони займали десь половину Майдану Незалежності – ВВшники, «Беркут». А коли наступного дня я приїхав, побачив, що народ масово підтягує барикади вже за тими позиціями, де ще вчора стояли війська. Тобто вони організовано так відійшли, напевно – ще рано-рано вранці. Тому що близько десятої у середу, вночі, я спілкувався з ВВшниками. І вони просто, як я розумію, організовано відійшли, щоб дати попрацювати снайперам. А народ… ще просто такий елемент емоційний – багато хто з протестувальників побачив, що спецназ відступає, і почав на радощах за ними йти і одразу вибудовувати барикади. Напевно, цих перших сміливців якраз снайпери і почали вбивати.

Але в четвер і п’ятницю територія Майдану дуже розширилась і дуже укріпилась. Там вже дійсно, коли я полишав столицю, на Майдані був реально укріплений табір. Тобто, коли ще в середу там ще були широкі проходи і було багато… ну людей, які просто прийшли подивитись, що тут відбувається. То в четвер, ввечері, після отієї бойні, людей вже не пропускали. Туристи вже були не потрібні. Це був реальний табір, його укріпили і залишили такі вузькі проходи з боку Хрещатика, з боку інших підступів, щоб не було усіляких провокацій, і контролювати взагалі, хто заходить і з чим.

Тому що тітушек, звичайно, розплодилось дуже багато. У них була задача просто заходити до майданівців, якось їх провокувати, йти штурмувати адміністрацію президента, або взагалі щось таке чудити.

Тоді це вже… Майдан перестав бути мирним вже в січні. А у лютому перетворився вже на справжню Запорозьку Січ, мені здається.

— Коли їхав додому потягом, чогось наслухався від своїх… від тих, хто сидів поряд?

— Ні. Ну поряд також сиділа дівчина, яка виходила в Дніпропетровську. Хлопець, до речі, також студент ЗНУ, Крупкін… Я не спілкувався про Майдан, я читав «Дзеркало Тижня» з пляшкою пива. Тому якось… напевно, вони трішки про щось подумали, коли мені подзвонив друг і я відповів «Героям Слава». Ага. Але ніяких питань не було, і взагалі мені досі якось дивно… і Києві, коли відходиш квартал від Майдану, а там таке враження, наче нічого не відбувається. І люди зайняті якимись своїми дрібними справами, зустрічами.

Теж саме було у потязі. Телефонували… друзям, знайомим, родичам. То казали, як вони класно вчора набухались, інший казав, що мама там які речі…

— Сюрреалізм.

— Так, сюрреалізм і він продовжується.

А з приводу тітушок, я так і не відповів на питання де їх зустрів. Це вже було не на Майдані. Коли йшов з каскою та в жилетці «Преса» до зупинки трамвайної, якраз підрізав автомобіль. І там… не знаю, тітушки, не тітушки. Просто сиділи три хлопці з характерною зовнішністю. Які отак на мене виставились… не на мене навіть, на мою каску. Але не зупиняючись поїхали у двори.

І тієї ж ночі ми слухали до першої години ночі, переговори. Люди організували районні загони Самооборони і свою ж рацію. Свою радіомережу, де оперативно дуже казали, де хто бачив людей, схожих на тітушок. Давайте, хлопці, підтягуйтесь, щоб їх оточити і не дати пройти.

Це було також таке явище… я ніколи такого не міг очікувати від наших людей. Коли ми опів на першу з балкону бачили, як під нашими вікнами йшли 12 молодиків схожих на тітушок, з битами і все таке, і чуємо по рації, як кажуть – по вулиці Кіквідзе йдуть люди, схожі на цих. Проходить буквально пів хвилини, під’їжджає п’ять машин, їх одразу в кільце беруть. Але виявилось, що це були студенти. Вони також йшли патрулювати район.

Тому – так, є такий ще момент, що… сплутати тітушку і нормального хлопця. Але я думаю, що зараз в Києві, та й в Запоріжжі на місцях вже таких прямих провокацій з боку тітушок не дійде, як ті, що були 26-го січня.

Це вже потрібно бути повними камікадзе, щоб зараз вилітати з битами і мочити протестувальників. Зараз вже не на їх боці влада. І не знаю, хто їх зараз буде…

— Фінансувати.

— … і таке інше.

2014-02-23 13.52.20— Побачивши київський Майдан, що ти можеш сказати про Майдан запорізький? Різниця є?

— Я, звичайно, з корабля на бал. В суботу, коли приїхав, одразу пішов… був перший Майдан за межами Майдану на Правому березі. Поїхав туди. Суто інформаційний Майдан, щоб люди просто знали, що відбувається в Україні. І народ так… підтягувався. Вже стояло там людей 200-300. Помолились за загиблих. Слухали депутатів опозиційних Запоріжжя.

Потім, коли ми поїхали до пам’ятника Леніну, там були більш цікаві речі. З провокаціями, з пострілами, ну і потім все пішло у такий реально сюрреалізм, який дотепер ще йде, і тут вже нічому не дивуєшся.

З приводу запорізького Майдану – ну тут справа в тому, що маємо… справу з багатьма зазомбованими містянами. І за останні три дні цього також наслухався і набачився. Коли, там, і агресивні бабулі під пам’ятникам Леніну кричали нам, журналістам, — тим паче ми були з бейджами, з телекамерами… по-перше вони мало не розбили камеру операторові ICTV. Ми відбивали атаку, а вони нам кричали, що нас всіх тут треба пересаджати, перестріляти, і взагалі це ми провокацію влаштовуємо.

Я просто вже не можу спілкуватись з такими людьми. Я розумію, що їх просто не виправиш, у них радянщина залишилась десь на рівні підсвідомості. І те ж саме було і у неділю. Коли маршем – п’ятитисячним, мабуть, йшла така середньовічна армія, проспектом Леніна до пам’ятника Леніна…

— …в порту Леніна…

— …так, ішла армія рішуче налаштованої молоді. Слава Богу, що якось і громадські активісти, і журналісти, ми стримали… там і ультраси були, і націоналісти. І попереду їх десантники йшли, вони також нам допомогли всіх зупинити, якось збити шквал емоцій.

Тому що ми їм казали, що там під пам’ятником реально тільки бабусі з дідусями стоять, і вже і дюпель п’яна робітнича молодь, і чоловіки середнього віку. І навіщо нам такі провокації, якщо ви зараз підете туди, і почнете бити бабусь, цих робітників. Навіщо нам, щоб знову Запоріжжя прославилось. Нам вистачить і пам’ятника Сталіну і іншого подібного.

 Зараз у Запоріжжі відбуваються більш брудні речі. Я маю на увазі те, що з Народною Радою, куди потрапили багато хто з людей випадкових на мою думку і просто неадекватних. З’являються знову ж таки «герої Майдану», які на запорізькому Майдані стояли півтора рази, а зараз видають себе мало не за головних революціонерів. Мовляв, «я за тебе у танку горів».

Зараз коментувати події у місті складно, а робити прогнози просто нереально. Тим паче, що мер і губернатор залишаються офіційно на своїх посадах. Тобто, губернатор у відрядженні, хоча вчора, та три дні поспіль, він блукав між штабом Партії Регіонів у нас в Будинку Преси, і своїм мерседесом. І з ним же разом також і Віктор Межейко, який офіційно на лікарняному.

Про нашого мера Сіна – також, що тут казати. Те, що він позапартійний – це вже якийсь результат. Що буде далі, невідомо. Тим паче, що регіонали запорізькі саботують роботу, вони не приходять на установчі збори, які б закріплювали сесію, на якій повинно розглядатись питання про Сіна і ситуацію в місті.

Сесія повинна відбутись 5 березня, і до цього часу – не знаю, побачимо як все буде відбуватись. Не хотілося б, щоб жертви Майдану були принесені у якійсь… мілкій і просто… не вистачає слів. У «тьоркі» між активістами та опозиційними, до цього часу, опозиційними політиками.

— Як ти думаєш, запорізький Майдан може самоорганізуватись так само, як і київський?

— Ну, загони Самооборони в Запоріжжі є. Не знаю як…

— Я чула, нарікають на Самооборону, тому що є й радикально налаштовані люди…

— Є. Є й інші. В неділю це було дуже показово. Звичайно, багато людей, які хочуть просто там… покуражитись, помахатись, там… футбольні хулігани. Хоча вони себе якраз таки показали в останній місяць як реальну силу, яка може протистояти міліцейському свавіллю і провокаторам.

Але люди не можуть бути всі однаково чесні і всі однаково розуміти, за яку ціль вони вийшли. Зараз, тим паче, з’являється інформація, що й у Києві, і у містах інших України, люди під мантією Самооборони творять якісь диверсії, щось там грабують… ходять просто бикують.

Тому зараз – найперше присікати такі провокації. Щоб люди у Запоріжжі зрозуміли, що це не заколот бандерівців, хуліганів, радикалів, екстремістів. Щоб вони зрозуміли, що тут є прагнення до справді народної демократії. Прагнення збудувати дійсно вільну і незалежну Україну – те, що не було у попередні 22 роки Незалежності.

Як у Запоріжжі це зорганізується? Щиро бажаю успіхів Ігорю Артюшенко, і іншим людям, які розуміють цілі Майдану. Сподіваюсь, що у них з допомогою, звісно, нас, журналістів, все вийде на якийсь більш-менш правильний шлях. Тому що – насправді, найскладніше тільки починається.

Тому що коли стріляли, вбивали, це було, дійсно, пекло. Далі вже нікуди.

Власне, Яник збіг, як і його оточення. Десь вони блукають, привидами по Україні. І ось тепер розпочинається найбільш складний шлях, коли – відбудовувати зґвалтовану економіку, притягувати до відповідальності усіх, як у столиці, так і тут на місцях. Усіх, хто… та знову ж – справа Анісіма, справа розгону 26 січня, ми все це не забуваємо.

Я думаю, люстрація, яка буде відбуватись з дуже великою кров’ю та м’ясом, це все ще попереду. На нас чекають такі викриття і такі несподіванки, що ми навіть не уявляємо, як таке може бути.

Коли наступний раз до Києва?

 - Ой… до речі, хочеться повернутись. Там дійсно розуміють, що таке свобода.

Поки що достатньо роботи і в Запоріжжі, прогнозів не роблю. Хотілося б приїхати вже в мирний Київ. Подивитись, як місто змінилось після того, що відбувалось три місяці.

Київ вже став іншим. Він вже не буде тим, ким він був до Майдану. І я сподіваюсь, що у кращий бік. Нарешті це все якось позначиться на самій столиці. Вже не будуть оці скандальні забудови, і взагалі – сподівання на більш чесну, анти-корупційну модель розвитку не лише столиці, але й усіх міст України.

В рамках проекту «Голоси Майдану»



style="display:block"
data-ad-client="ca-pub-8862120308250256"
data-ad-slot="3888113903"
data-ad-format="auto">

.

Похожие записи на ВПраве

Оставьте ваш комментарий


© 2016 ВПраве · Все права на материалы, размещенные на www.inlegal.com.ua, охраняются в соответствии с законодательством Украины. При цитировании и использовании любых материалов ссылка на www.inlegal.com.ua обязательна. При цитировании и использовании в интернете активная индексируемая гиперссылка на www.inlegal.com.ua обязательна.